Два наслідки однієї справи
22,01,17 Служіння Церкви Христа Спасителя
61 І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: Перше, ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене.
62 І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!
(Лук.22:61,62)
11 А первосвященики натовп підмовили, щоб краще пустив їм Варавву.
12 Пилат же промовив ізнов їм у відповідь: А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?
13 Вони ж стали кричати знов: Розіпни Його!
(Мар.15:11-13)
Не буває так, щоб людина суперечила Богу і від того не отримувала хоча б моральний збиток. Ніколи не минеться без внутрішніх переживань жоден непослух чи протистояння Господу. Можливо навіть і не страждають(до певного часу) ті, що не вірять в Бога, та неодмінно і в них відбуваються якісь емоційно-нервові вияви. Але наслідок від реагування на такі процеси приносить, або мир з Богом і благословення Його, або постійне заглиблення у ще більшу ворожнечу із Творцем і горе в майбутньому.
Поведінка апостола Петра і членів синедріону в трагічні часи арешту, а згодом і страти Христа, є яскравими прикладами закономірності результату відповідної поведінки. Перший, після споглядання очей Господа збагнув Його любов та власний сором за розтрощену самонадійність, яку показав у тому, що суперечив словам Христа відносно його майбутньої поведінки. І це привело Петра до щирого покаяння й повної відданості Спасителю. Первосвященики ж навпаки, будучи в повному протистоянні Ісусу, прийшли до того, що перетворилися на вбивць невинної Душі. При цьому ще й повністю занурилися у ввесь бруд гріховних вчинків, таких як наклепи та заохочення до брехні інших. В Божих руках суд над людиною, але ми можемо лише здогадуватися, що заслуговують ті, хто відкинув Спасителя і повністю поєднався із гріхом.
Це є наукою для всіх нас нині живущих на землі. Якщо ми віруючі й Христос став для нас Спасителем і Господом нашого життя, то ми в соромі неодмінно каємося за неправильну поведінку, адже очі Його постійно дивляться у вічі наші. Коли ж ми вперто занурюємося все більше й більше у все тяжчі й тяжчі гріхи, то слід неодмінно задатися запитанням: "А чи живе у нас тоді Христос?" Такі "вбивають" свого Спасителя і залишаються із своїми гріхами наодинці. Тому слід не шукати виправдання власним неправильним діям, але щиро каятися та сумувати про це заради Бога.
Після проповіді у Благодатному, цю тему обговорювали і в церкві села Придніпровське, про яку ми від недавнє опікуємося, до часу коли Господь вишле туди Свого постійного "пастуха". Місцеве зібрання славило Бога за Його благодать та молилося про щирість і чесність кожного присутнього у кожному моменті їхнього "сперечання" щодо волі Господа. Нехай же каяття буде на першому місці завжди і особливо, коли виникає непослух чи якась незгода із вченням досконало мудрого Бога.
